 |
  EnglishRSS
|
||||||||||||
|
Навряд чи хто заперечуватиме тезу, що кіно як продукт відповідної індустрії має потужний пропагандистський та промоційний потенціал. Причому так було завжди, із самого моменту винаходу «живих картинок». У той же час далеко не кожен усвідомлює, що кіноіндустрія як така справляє потужний вплив на багато інших галузей економіки, у тому числі й на туризм. Про те, як саме та чому це відбувається, наша сьогоднішня розмова із головою Державного агентства України з питань кіно Пилипом ІЛЛЄНКОМ. - Пане Пилипе, інтуїтивно зв'язок між кіноіндустрією та туристичною галуззю помітний практично кожному, але хіба що на любительському рівні. Просимо Вас, як фахівця в галузі кінематографії, розповісти про цей зв'язок докладніше: який вплив здійснює кіно на туристичну індустрію? Як кінематограф може взаємодіяти з туристичними операторами, інфраструктурними об'єктами, транспортним бізнесом, врешті-решт? - На туристичну індустрію кіно справляє просто таки величезний вплив, причому на різних рівнях. Судіть самі: після зйомок одного з сезонів «Гри престолів» у Хорватії туристичний потік до цієї країни збільшився майже на 50% - за рахунок поціновувачів серіалу. Для цього було створено спеціальні тури по локаціях «Гри престолів», що й оцінили фанати кіносаги. Те ж саме стосується й будь-якої успішної кінопродукції: адже хто відмовиться особисто відвідати місця, побачені на екрані? Але це лише один, причому далеко не єдиний, аспект впливу кіноіндустрії на туризм. Насправді між ними є кілька рівнів взаємодії. Перший та найпростіший - це обслуговування знімальних груп. Адже сучасні знімальні групи - це, як правило, значна кількість людей, більшість з яких мають непогану платоспроможність, включаючи селебрітіз. Зрозуміло, що знімальна група користується усіма послугами туристичної індустрії: від готелів, ресторанів, транспортних компаній до сфери розваг, сувенірної продукції, у вихідні її члени, скоріш за все, підуть на екскурсії... Зрозуміло, що наявність селебрітіз (а точніше, інформація про їхню присутність у тій чи іншій локації) сприяє притоку значної кількості фанатів, журналістів та ін., які, зрозуміло, теж користуються послугами туристичної інфраструктури. Трапляється так, що ця публіка з’їжджається на знімальні локації тоді, коли зірки ще не встигли звідти виїхати. Саме так відбулося, коли ми запросили видатного французького актора Жана Рено до участі у зйомках фільму, що відбувалися на озері Синевир: мало того, що готель, де він мешкав, отримав потужне промо в національних ЗМІ, то ще й сусідні готелі й пансіони виявилися переповненими, а для того, щоб самого Жана Рено не надто сильно турбували сторонні особи, довелося у кілька разів посилити охорону знімального майданчика й готелю, де жила зірка. Другий, вищий відносно першого, рівень співпраці - це промоція туристичних атракцій та локацій на екрані. Так, до прикладу, знімався фільм Вуді Алена «Вікі, Крістіна, Барселона»: у фінансуванні зйомок взяла участь мерія каталонської столиці, адже стрічка промотує Барселону як туристичний напрямок. Отже, оскільки можливості промоції локацій за допомогою кіно дуже великі, існує конкуренція місць, які можуть бути використані як знімальні майданчики. У результаті в світі розроблено кілька фінансових механізмів співпраці туристичних напрямків з кінопродюсерами. Наприклад, широко застосовується cash rebate, коли іноземним співпродюсерам повертається частина коштів, витрачених під час зйомок фільму на місцевих локаціях. Нещодавно таку схему було запроваджено в Польщі - там продюсерові повертається 30% вкладених у зйомки коштів, витрачених на території держави. Діє подібна схема і в Чехії, а в Грузії застосовується кількарівнева система заохочення кінопродюсерів: 20% базова ставка cash rebate + до 5% бонусних за конкретні факти промоції. Наприклад, продюсерові відшкодовується 1% вкладених коштів додатково, якщо десь у кадрі з'являється грузинський прапор, ще один - якщо у фільмі наголошується, що дія відбувається у Грузії і т.д. Усе це разом створює потужне промо для туристичних напрямків, тож не дивно, що така система діє практично у всіх наших сусідів. - Цілком логічне запитання: чи діє таке в Україні? - У нашій державі це передбачено чинним законодавством. Зокрема, Закон України «Про державну підтримку кінематографії в Україні» передбачає базову ставку cash rebate у розмірі 16,6% від вкладених продюсером коштів на зйомки в Україні та 10% гонорарів акторам, якщо вони сплачують податки в Україні. Передбачено, але, на жаль, не працює. Бо для того, щоб така схема запрацювала, необхідно внести зміни до Бюджетного кодексу. А ці зміни тим часом лежать без руху у профільному комітеті Верховної Ради, вже майже півтора роки. Звичайно, в Україні все одно знімається іноземне кіно. Наприклад, ту ж саму політичну комедію «Смерть Сталіна» знімали в тому числі у Києві: роль Луб'янки у цій стрічці, зокрема, відігравала виконана в архітектурному стилі «сталінський ампір» споруда КМДА. Однак Україна в цілому та її туристична індустрія зокрема могла б заробляти на цьому значно більше, якби у нас все ж таки запрацювали цивілізовані схеми стимуляції кіновиробництва для іноземних продюсерів. Ну й, само собою, впізнаваність України у світі завдяки цьому значно зросла б, що усім нам абсолютно не завадило б. Зрозуміло, що час не стоїть на місці, тож для того, аби бути конкурентними на ринку знімальних локацій, нам треба виплачувати навіть не 30% cash rebate, а більше. Вже хоча б тому, що, на відміну від тієї ж Польщі, Україна (сподіваюся, поки що) не є членом Євросоюзу. Отже, виникають митні бар'єри для перевезення обладнання, додаткові прикордонні, а в деяких випадках і візові, формальності для учасників знімальних груп. Ну й не забуваймо про те, що частина території України перебуває під окупацією, на сході нашої держави ведуться бойові дії... Це одразу піднімає розцінки страхових компаній (сьогодні серйозне кіновиробництво не здійснюється без відповідного страхування - Ред.), тому нам необхідно нівелювати усі ці негативні чинники. До речі, одним із таких нівелюючих факторів є українські ціни на послуги туристичної та супутньої інфраструктури: здебільшого вони є дешевшими за європейські. Тому іноземні продюсери все ж таки віддають перевагу Україні перед іншими локаціями. Хоча це - не єдина причина того, що іноземні продюсери віддають перевагу українським майданчикам для зйомок. Наприклад, у нас люблять знімати різноманітні постапокаліптичні трилери, стрічки, дія яких відбувається за радянських часів, тощо. Бо в Україні залишилось багато занедбаних виробничих споруд, де можна проводити зйомки, та й радянський ландшафт і забудову знайти легко. Минулого року, наприклад, німецька знімальна група вела зйомки картини, дія якої відбувається в НДР на межі 80-их - 90-их років минулого століття. У Німеччині такої забудови вже не залишилось, тож знімальна група приїхала за цим до України. Однак повторюся: якщо б у нас діяла цивілізована система стимуляції продюсерів, ми б могли заробляти на ринку кінолокацій значно більше й мати значно потужнішу промоцію України у світі, ніж маємо її сьогодні. - Те, що ви описали, це досить-таки великий обсяг роботи. Тим більше, Україна - це держава зі значною територією. Сподіваємось, здоровий глузд візьме врешті-решт гору, відповідні зміни до Бюджетного кодексу, а разом із тим і до інших нормативних актів, буде ухвалено, й Україна, нарешті, зможе на рівних конкурувати на світовому ринку знімальних локацій. Проте хто, на Вашу думку, має здійснювати комунікацію між іноземними продюсерами та усіма, хто відповідальний за зйомки в Україні? Це має бути державний орган, чи підрозділи місцевої влади, чи громадські організації? - Маєте рацію, ця робота украй непроста й кропітка. Наприклад, щоб отримати дозвіл на роботу знімальної групи поблизу нашого офісу, тобто у Парку Слави, необхідно погодити процес із ледь не десятком організацій: від Київзеленбуду аж до ДСО, поліції та інших подібних структур. А також знімальній групі треба десь жити, харчуватися, зберігати й транспортувати апаратуру, їздити самим і так далі. До того ж, у кожному регіоні чи місті - своя специфіка. Тому подібну роботу мають виконувати структури на місцевому та регіональному рівнях. Як правило, у світі такою діяльністю займаються кінокомісії - зазвичай це некомерційні організації, які налагоджують взаємодію з усіма, від кого залежить проведення зйомок на місці. Ну й, зрозуміло, із кінопродюсерами. Наразі в Україні активно йде процес формування кінокомісій. Десь вони вже досить-таки активно працюють (наприклад, у Тернополі, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Трускавці, Ужгороді), десь тільки формуються. Наголошу: кінокомісії - це не регіональні осередки Держкіно. Хоча з нами вони, зрозуміло, співпрацюють. Але співпрацюють вони й з місцевою та регіональною владами, завдяки чому мають мож¬ливість започатковувати регіональні програми підтримки кінопродюсерів, які не підпадають під обмеження, накладені Бюджетним кодексом. Зрозуміло, що і з туроператорами при організації зйомок також мають співпрацювати саме кінокомісії: адже хто краще за туроператорів організує проживання, харчування, транспорт та дозвілля для знімальної групи? Звідси витікає, що Національної кінокомісії не буде -немає сенсу. Хоча наразі активно йде формування національної Асоціації кінокомісій, однією з основних функцій якої буде представлення України (у співпраці з Держкіно) на найбільших закордонних спеціалізованих виставках. Наприклад, на Лондонській Location Expo. Минулого року Держкіно спільно з Українською Кіноасоціацією організовували Український стенд на цьому авторитетному заході, однак я переконаний, що у співпраці з кінокомісіями участь української делегації у таких виставках буде ефективнішою та результативнішою. - Пане Пилипе, чи підтримує Держкіно фестивальний рух? Адже це також є різновидом туристичної галузі... - Так, по мірі наших можливостей ми надаємо фестивальним заходам підтримку. Наприклад, минулого року підтримали 39 фестивалів по всій Україні. Зрозуміло, що ми надаємо підтримку Одеському міжнародному кінофестивалю, завдяки якому Україну дедалі більше знають та сприймають як партнера у світі професійних кінематографістів. Але співпрацюємо і з іншими, в тому числі невеликими фестивалями. Завершуючи нашу розмову, хотів би зауважити: співпрацюючи з представниками різних галузей, ми досягаємо такої собі культурної синергії, тобто разом досягаємо значно більших успіхів, ніж поодинці. Повною мірою це стосується й туристичної галузі. ВІД РЕДАКЦІЇ Організація в українських регіонах кінокомісій, про які детально розповів пан Іллєнко - справа, безумовно, варта якнайширшої та всебічної підтримки. Тим більше, статус цих організацій як громадських виключає якісь звинувачення у нераціональному використанні бюджетних коштів, корупції чи лобіюванні чиїхось особистих інтересів. Утім, щодо останнього: якщо, скажімо, Тернопільська обласна кінокомісія спроможеться пролобіювати зйомки чергової стрічки Вуді Алена десь у Заліщиках чи Чорткові, честь і слава такому лобізму! Це, звичайно, жарт, натомість ми б хотіли звернути увагу на інше: до складу таких комісій обов'язково мають входити представники туристичної індустрії, насамперед туроператора Бо тільки вони можуть ефективно вирішувати поставлені завдання із прийому великих груп зі специфічними запитами, якими є знімальні кіногрупи. Крім того, представники туристичної індустрії можуть бути корисними і в переговорах із іноземними продюсерами під час представлення українських локацій: адже професіонали галузі, які спеціалізуються на прийомі в Україні іноземних туристичних груп різного складу та інтересів, здатні суттєво підвищити ймовірність ухвалення позитивного рішення продюсерами знімати кіно саме на українських майданчиках. Зрозуміло, що така діяльність не принесе миттєвих прибутків, натомість вимагатиме витрат часу, зусиль та певних коштів (наприклад, для поїздок у закордонні відрядження). Проте туроператори можуть розглядати участь у роботі кінокомісій як своєрідну інвестицію у свій бізнес, яка, при грамотному управлінні та ефективній взаємодії з усіма учасниками процесу (місцева влада, Держкіно, члени кінокомісій як у своєму регіоні, так і в чужих), з високою ймовірністю принесуть додаткові доходи для туристичної індустрії. Не кажучи вже про покращення іміджу України як повноправного гравця на світовому кіно- та туристичному ринку.
|
|||||||||||||