Український туризм - СТАРОДАВНЯ ІСТОРІЯ ЮВЕЛІРНИХ ПРИКРАС В УКРАЇНІ

Історія українського ювелірного мистецтва зародилася в глибині століть. Своїм корінням вона сягає сивої культури дослов’янського періоду. Але всі ці скарби — це наша культурна спадщина.

Звичай декорувати, прикрашати своє тіло — є одним з найперших проявів культури. В Україні однією з найдавніших пам’яток є Мізинські браслети, декоровані меандровим орнаментом — їх вік близько 20 тис. років. А під час археологічних розкопок Трипілля було знайдено безліч жіночих прикрас — буси, намиста, амулети з коштовного каміння, зубів тварин. Вже 7 тис. років тому на теренах України жінки-трипільчанки дбали про вроду та красу.

Однак, якщо говорити саме про перші ювелірні вироби, то безумовно апологетами були такі легендарні народи як гуни, готи, кіммерійці, скіфи і сармати, — які колись заселяли Північне Причорномор’я України.

Їхнє бачення довкілля відобразилось у бронзових, срібних і золотих, а часом й просто залізних, рослинних та тваринних композиціях.

480 року до н.е. у південно-східній частині Кримського півострова утворилося Боспорське царство, до складу якого увійшли античні міста Північного Причорномор’я. Столицею став Пантікапей (сучасний Керч). Саме тут виникла унікальна школа торевтики — мистецтва рельєфної обробки скульптурних художніх виробів з металу. Найвідомішим шедевром боспорських майстрів стала Сахнівська діадема, яку знайшли біля села Сахнівка Черкаської області.

Згодом, скіфів витіснили сармати. Вони принесли нові традиції — «Поліхромний стиль» — у виробах тіла тварин помережані кольоровими вставками з блакитної пасти або бірюзи у напаяних гніздах.

У період слов’ян в ремеслі широко застосовуються відливання, тиснення, карбування, волочіння дроту, клепання, паяння. Для оздоблення речей використовується позолота, зернь, скань. В орнаментах залишається стилізація рослинного і тваринного світу, що зумовлювалося обожненням природи в період давньоруського язичництва. Поряд з цими мотивами зустрічається геометричний орнамент, який у мистецтві слов’ян посідає чільне місце. Привертають увагу вироби полянських майстрів, зокрема Мартинівський скарб, що був виявлений на Черкащині.

Не менш цікаві фібули з Пастирського скарбу, відкритого біля села Пастирського на Черкащині, та Хар’ївського, що походить з села Хар’ївки на Сумщині.

Майстри Київської Русі стали прямими продовжувачами розвитку давнього ювелірного мистецтва в Україні. У X-XIII століть тут була досить розвинена технологія механічного та теплового оброблення заліза. Майстерність давньоруських ювелірів стояла значно вище, ніж на той час у країнах Західної Європи. Давньоруським майстрам були відомі найдавніші художні засоби оброблення кольорових і благородних металів, зокрема міді, срібла і золота. Ремісники вміли витягувати дріт, з якого скручували найтонші нитки, виробляли прикраси, вкриті найдрібнішими кульками зерні, виливали у воскових моделях та кам’яних формочках різні ювелірні вироби.

В цій складній техніці давньоруські майстри домоглися такої високої досконалості, що їх вироби були неперевершеними на світовому ринку. Вироби київських ювелірів X-XIII ст., до яких відносяться срібні з визолоченим південноруським орнаментом пластини, пластинчасті браслети-наручі та браслети, кручені з сріблого та золотого дроту з черню, карбовані й сканні з дрібною зерню оздоби, персні, витвори в техніці перегородчастої емалі — то значні досягнення давньоруських митців і тогочасної художньої культури.

На жаль, монголо-татарська навала 1237-1240 років сильно позначилася на київській школі ювелірного мистецтва. Щоправда, з часом мистецтво поволі почало відроджуватися, й вже у козацьку добу ми знаходимо нові пам’ятки ювелірного мистецтва. Центрами золотарства в Україні XIV-XVII ст. були Київ, Чернігів, Львів, Переяслав, Ніжин, Кам’янець-Подільський, Острог, Прилуки та інші міста.

Основними металами для виготовлення жіночих прикрас тоді було золото і срібло. Наділені високими пластичними якостями, ковкістю, ці метали гарно відбивають світлове проміння та дають можливість моделюванням об’ємів і форм утворювати цікаві світло-тіньові ефекти. Часто застосовувались у прикрасах кольорові шляхетні камені.

Прикраси для пальців рук — персні, напалки — призначались як для жінок, так і для чоловіків. Асортимент металів, з яких виготовлялись персні і обручки, ширший, ніж в інших видів прикрас. Це не тільки срібло та золото, але і мідь, залізо, олово. Напалки виготовлялись у вигляді масивного персня і носились на вказівному пальці.

Жіночі прикраси ХVІ-ХVІІІ ст., крім свого декоративного значення, посідали і ряд інших, серед яких важливими були значення капіталу і соціального престижу. Останнє пояснює той факт, що навіть найбідніші жінки намагались не поступатись перед заможними і підтримувати естетичну норму вбрання — носити намисто, дукачі, сережки тощо.

Серед козаків також був поширений звичай носити сережку. Існує сторичний опис князя Святослава його Візантійськими сучасниками: “Широкоплечий мужній чоловік, трішки вищий за середнього візантійця. Шия була настільки широкою, що не помітно було переходу з головою. Мав довгі вуса і виголену голову з пасмом волосся. А в одному вусі була сережка з кристалами».